Історичні джерела підтверджують наявність постійного прагнення в запорозького козацтва до ведення господарської діяльності на узбережжі Азовського моря та Кальміуса в ХVII cт. Утім, в цей час азовське узбережжя знаходилось під владою Османської імперії та її васала Кримського ханату.
У XVII – ХVІІІ ст., за відсутності воєн між Османською імперією та Московською державою (Російською імперією), на узбережжя Азовського моря рушали ватаги запорожців-рибарів для відповідного промислу. Розпорошені узбережжям ватажани-промисловці стабільного поселення не створили. Щонайменше дослідникам не відомі джерела, які відображають його існування. Водночас, не можна уявити функціонування козацького поселення або «сторожового посту» військово-адміністративного значення, який би належав підданим Речі Посполитої чи Московської держави на теренах, що контролювала Османська імперія. З історичних джерел відомі спроби запорожців господарювати на кальміуських та Азовських берегах, що закінчувались плачевно – потраплянням у полон. Його наслідком могло стати перетворення бранців на живий товар, продаж невільників у рабство.
Залишки городища, що фіксувались як руїни на карті Пітера Бергмана 1702 р., шведського картографа на московській службі. До 1696 р. терени Надазов’я були під неподільним пануванням Османської імперії та Кримського ханату.
У 1702 р. не спостерігається жодного населеного пункту, де живуть мешканці, є лише (у відповідності до напису «De geweesene Stadt») «колишнє місто».
Історичні джерела дають підстави стверджувати, що в 1740-х роках запорозькі козаки започаткували послідовне осіле господарське освоєння узбережжя Азовського моря. Козацьке поселення тут виникло в 1746 році. У документах Коша за ним закріпилася назва «Кальміус», тоді як на імперських картах воно позначалося як «Калмиуская поланка Войска Запорожского».
Селище Кальміуської паланки було засноване на бар’єрній, тобто нейтральній або буферній, території між Російською та Османською імперіями. У Надазов’ї ця прикордонна смуга проходила південніше умовної прямої лінії, яку можна провести від місця впадіння річки Каратиш у Берду до гирла Міусу. Запорозький осередок розміщувався на природно захищеній ділянці суходолу, з трьох боків оточеній водою – річкою Кальміус, Азовським морем і озером Домаха.
1768 р. Селище Кальміус на місці майбутнього Маріуполя. На карті позначене як «Калмиуская поланка Войска запороскаго». Її основне місце знаходження межі трьох водойм: правий берег гирла р. Кальміус, Азовське море та озеро Домаха.
Кальміус, або Кальміуська паланка, – стале поселення українських козаків поблизу межі Вольностей Війська Запорозького Низового, території, підконтрольної Запорозькій Новій Січі. Сформувалося як місце постійного проживання козацького населення внаслідок його службової, господарської та іншої діяльності. Сучасна карта «Українські землі бл. 1750 р.» із сайту «Лікбез – Історичний фронт». Редагування: В. Коробка.
Символіка Кальміуської паланки відома за відбитками печатки на службових документах. У полі печатки були зображені схрещені шабля і стріла, а обабіч них у два рядки містилася абревіатура «ППКП», що розшифровується як «Полкова печатка Кальміуської паланки».
ПЕЧАТКА КАЛЬМІУСЬКОЇ ПАЛАНКИ (контурне зображення)– адм. центру на південному сході Вольностей Війська Запорозького низового. Її відбиток в документах 1754–1769 рр. В полі печатки геральдичні елементи: німецький щит, на якому перехрещено шаблю і стрілу вістрями додолу; над щитом забороло під шоломовою короною, навколо щита намет; в правому верхньому куті літера: К, в лівому верхньому куті літера: П, здолу літери: П + П. Значення абревіатури – Калмиуской паланки Печать Полковая. Опис Олега Однороженка: 1000 років української печатки: каталог виставки […]. Київ, 2013. С.205–206.
Населення паланки складалося з козаків і наймитів, які були підданими Російської імперії. Урядників — полковника, писаря, осавула та підосавула – призначав Кіш.
Найбільш відомі полковники: Андрій Чорний (1746 р.), Андрій Порохня (1754 р.), Василь Маґро (1756 р.), Андрій Вербицький (1758 р.), Петро Велегура (1772–1774 рр.); серед писарів – Данило Малиновський (1754 р.) та Григорій Швидкий (1761 р.).
При Кальміусі перебувала команда запорожців. На кальміуську старшину покладалися обов’язки з організації постійного прикордонного нагляду за військовими приготуваннями Кримського ханату, проведення розшукових і каральних заходів проти розбійництва, підтримання порядку на підвідомчій території – у відомстві Кальміуської паланки, а також збирання податків. Паланочна старшина фіксувала випадки нападів злодіїв, татар, ногайців і донських козаків на запорожців-промисловиків та торговців, які прямували до Кальміусу або виїжджали з нього. У джерелах також зафіксовано випадок здійснення козацького судочинства на основі звичаєвого права.
1746–1775 рр. Клевець. Знахідка 1925 р. на місцях розташування селища Кальміуська паланка.
Воїн (ймовірно козак) з клевцем на обкладинці книжки Михайла Грушевського (1912 р.) роботи Василя Кричевського:
На аверсі 50-гривневої банкноти нанесено контури малюнка «Обкладинка книжки М. Грушевського “Історія України” роботи В. Кричевського»:
Картографічне джерело 1768 року засвідчує, що на території селища Кальміуської паланки існувала «резиденція» полковника, тобто паланочний адміністративний осередок, а також курені – житла козаків, конюшня, кузня, базар і школа, де, за джерельним свідченням, «обучаются музыкѣ и пѣть».
У Кальміусі діяла перша в нашому краї православна парафія, справами якої, серед інших церковних ієрархів, опікувався митрополит Київський і Галицький. Осередком парафіяльного життя була дерев’яна церква на честь святого Миколая, оновлена 1754 року.
Господарське життя козаків у самому селищі та поза його межами ґрунтувалося переважно на приватній ініціативі. Основними формами такого господарювання були зимівники й рибні заводи. Важливе місце посідали мисливство та скотарство, а меншою мірою – рільництво. У 1768 році на території паланочного відомства налічувалося 73 зимівники. Рибальство мало виразний товарний характер, сприяло розвитку чумацьких шляхів і включенню краю до міжрегіонального ринку.
Із початком російсько-турецької війни 1768–1774 років команда кальміуського полковника вирушила в похід для з’єднання з Військом Запорозьким Низовим. Відповідно до тактики «випаленої землі», за наказом Коша козаки спалили селище, а церковне начиння та населення евакуювали.
За відомостями Аполлона Скальковського, під час кампанії 1769 року татарська орда, прорвавши форпостну лінію імперського війська, знищила команду кальміуського полковника. Згодом цю подію помилково почали трактувати як «загибель фортеці Кальміус».
Ще під час війни Кальміуську паланку було відновлено. Є підстави припускати, що це сталося на тій самій природно укріпленій ділянці біля гирла річки. Поступово відроджувалося і парафіяльне життя, осередком якого, ймовірно, стала каплиця. За результатами російсько-турецької війни 1768–1774 років Російська імперія, серед іншого, здобула Надазов’я – регіон, у якому розташовувалося селище Кальміуської паланки, або Кальміус.
Після ліквідації Запорозької Січі її землі було включено до складу Новоросійської та Азовської губерній. Колишні паланочні відомства імперська адміністрація почала проєктувати як повіти. Зокрема, Кальміуське відомство мало стати Кальміуським повітом у складі Азовської губернії. Переписні матеріали, зокрема відомість, імовірно датована 1775 роком і підписана генерал-поручиком Петром Текелієм, засвідчують тяглість існування селища Кальміус. У ньому тоді було зафіксовано одного старшину, 311 козаків і 23 робітники. Ще один перепис, здійснений у січні 1776 року, задокументував іменний склад більшості козаків Кальміуського повіту – 247 осіб.
Кальміуська паланка як історичний фундамент Маріуполя
Селище Кальміуська паланка, або Кальміус, стало важливою історичною передумовою формування Маріуполя.
У 1740-х рр. запорозькі козаки започаткували системне осіле господарське освоєння узбережжя Азовського моря. Саме тоді почали формуватися торговельні зв’язки Надазов’я з українськими землями, імперським простором і зовнішніми ринками. Кальміуська паланка була раннім осередком торговельно-транспортної інфраструктури, повноцінний розвиток якої відбувся вже в Маріуполі протягом ХІХ ст.
Наступність між козацьким Кальміусом і Маріуполем виявлялася насамперед у збереженні українського етнічного та господарського компонента. Після переселення православних християн із Кримського ханату важливі промисли, зокрема рибальство, значною мірою залишалися пов’язаними з українським населенням. Козаки заклали традицію розвитку продуктивних сил краю: судноплавства, рибальства, обробки й зберігання риби, ікри та інших рибних продуктів.
Маріуполь поставав не на порожньому місці. Від попереднього населення залишилася певна матеріальна база: у джерелах згадано придбання 55 будинків у «прежде живших там малороссиян». Українська складова – етнічна, мовна, побутова, а згодом і культурно-інтелігентська – залишалася невід’ємною частиною міської історії від доби Кальміуської паланки до новітнього часу.
Особливо помітною була спадковість у сфері рибної торгівлі. На початку ХІХ ст. Маріуполь виступав важливим центром збуту риби й рибних продуктів. До міста прибували тисячі чумацьких маж, які вивозили продукцію до малоросійських губерній. Рибна торгівля, збори з суден, маж і рибних ловів становили значну частину доходів міського бюджету, що свідчить про тривале значення паланочного господарського спадку.
Подальший розвиток міста був підтриманий імперською адміністрацією. У 1799 р. було ухвалено рішення про створення в Маріуполі відпускної митної застави, що започаткувало регулярний експорт хліба. Кальміуська гавань поступово перетворилася на порт, який у ХІХ ст. відігравав важливу роль у вивезенні пшениці.
Важливою частиною спадщини Кальміуської паланки була православна парафія. Свято-Миколаївська церква, ймовірно, стала одним із перших православних храмів на території майбутнього Маріуполя. Це мало цивілізаційне значення: переселенці з Кримського ханату потрапили в споріднене християнське середовище, що полегшувало їхню адаптацію.
З Кальміусом можна пов’язувати й початки службового листування на теренах маріупольського Надазов’я. Листи до Коша репрезентують паланку як частину впорядкованого адміністративного організму.
Отже, Кальміуська паланка передала Маріуполю не лише матеріальну й господарську спадщину, а й адміністративні, релігійні та культурні засади подальшого розвитку міста.
джерела:
- Коробка В., Коробка Ю. Перші спроби поширення в Надазов’ї імперських зразків адміністративно-територіального устрою // Проблеми історичної регіоналістики та мікроісторії: Збірник тез Всеукраїнської наукової конференції з нагоди 175-ї річниці від дня народження Павла Рябкова та 65-ї річниці від дня народження Сергія Шевченка, м. Кропивницький, 18–19 жовтня 2023 року. Кропивницький: РВВ ЦДУ ім. В. Винниченка, 2023. С. 42–44.
- Коробка В., Коробка Ю. Новітні виклики, пов’язані із завданням передатування літочислення Маріуполя // Проблеми і перспективи поствоєнної розбудови України: матеріали міжнар. наук.-практ. конф., м. Київ, 7-8 грудня 2023 р. / за заг. ред. М. В. Трофименка: Маріуп. держ. ун-т. Київ: МДУ, 2023. С. 116–117.
- Коробка В., Коробка Ю. Маріупольська громадськість у «боях за історію» свого міста // Міжнародної науково-практичної конференції «ЄС – Східне Партнерство: майбутні шляхи активізації спільних ініціатив академічних та громадських спільнот в Україні». 6-7 червня 2024 р. Черновци, 2024. С. 144–147.
- Коробка В., Коробка Ю. Козацька спадщина Маріуполя // Україна у світовому історичному просторі: зб. Матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф., м. Київ, 22 листопада 2024 р. / під заг. ред. М.В.Трофименка. Київ, 2024.