Частина Азовської губернії, що призначалась православним християнам, виведеним з Кримського ханату на терени Російської імперії. Конфірмована (затверджена) і підписана власною рукою Катериною ІІ 2 жовтня 1779 року. На цій карті вперше позначено Маріуполь.
Опановуючи територіальні трофеї війни (1768 – 1774 рр.) із Портою та охоплюючи цупкими обіймами адміністративно-територіального устрою українські землі, Російська імперія прагнула їх довічної інкорпорації. Такі перетворення заскочили й українське Надазов’я в наслідок ліквідації Запорізької Січі. Одним із методів встановлення імперського панування було застосування іноземних переселенців як несвідомого знаряддя для «відтіснення аборигенів, у тому числі й українців, і тубільців-кочівників»
Поява Маріупольського повіту на мапі імперії, пов’язана із переселенням православних християн із Криму в українське Надазов’я та наданням їм певних прав та пільг. Уперше відомості про потребу створення Маріупольського повіту знаходимо в письмовому розпорядженні (ордері) від 29 вересня 1779 р. Новороссийский генерал-губернатор Г. Потьомкіна губернатору Азовської губернії В. Черткову у зв’язку із наділенням переселенців з Криму землями підвідомчими полковнику колишньої Кальміуської паланки Війська Запорізького Низового. У документі, поміж іншим, йшлося і про те, що саме відведені території складуть («составят») Маріупольський повіт. Передбачалося розташування його правління у Петровській фортеці.
Створення повітів (уїздів) випливало з політики запровадження єдиного адм.-тер. Устрою. Його формування ґрунтувалося на законодавчо встановленому принципі чисельності населення – від 20 до 30 тис. душ.
Про повітовий статус Маріуполя, як адміністративного центру відповідного повіту, вперше знаходимо відомості в «Описании городов и уездов Азовской губернии» (складене не пізніше 1783 р). Безіменний наратор повідомляв про розташування тут нижнього земського суду та повітового казначейства.
У процесі реорганізації територіальної системи влади, після утворення Катеринославського намісництва, 22 січня 1784 року іменним указом Катерини II, даним Сенатові, у межах нової адміністративно-територіальної одиниці було засновано 15 повітів, зокрема й Маріупольський. Це найраніший із відомих на сьогодні законодавчих актів, у якому міститься згадка про Маріупольський повіт, а Маріуполь постає як повітове місто.
Маріупольський повіт. 1796 р.
Із заснуванням Новоросійської губернії 12 грудня 1796 р. у зв’язку із «новим разделением государства на губернии» у відповідності до іменного указу Павла І Маріупольський повіт за законом від 29 серпня 1797 р. залишено у числі 12 інших. Правда, його повітове правління було зосереджено в селі Токмаку до обрання відповідного місця. У подальшому повітове управління маріупольського повіту було перенесене в с. Оріхове із перейменуванням його в місто.
Із утворенням Катеринославської губернії (указ від 8 жовтня 1802 р.) Маріупольський повіт залишився у її складі поміж 6-ти інших, причому частину його території було відділено на користь Перекопського повіту Таврійської губернії.
Із закону від 5 червня 1806 р. ми дізнаємось, що у височайше затвердженому штаті Катеринославської губернії зазначався новий її повітовий устрій, в якому вже не знайшлося місця Маріупольському повіту. А Маріуполь таким чином перетворився на заштатне місто.
У відповідності до указу від 31 жовтня 1807 р. Маріуполь разом із містами Ростов та Нахічевань приєднувались в інтересах «таганрозької торгівлі» до відомства Таганрозького градоначальства у частині поліції, торгівлі тощо.
Історико-адміністративна карта Таганрозького градоначальства, складена у березні 1818 року. Карта охоплює простір Налазов’я та прилеглі райони Нижнього Дону. Центральним об’єктом є Таганрог як адміністративний центр градоначальства. Межі градоначальства показані умовним затемненням і штрихуванням. Таганрозьке градоначальство чітко відмежовано від Катеринославської губернії на заході та північному заході та від Області Війська Донського на сході та північному сході. Виразно зображене Азовське море, яке займає південну частину карти й має принципове значення для економіки регіону. Берегова лінія Азовського моря передана досить схематично, однак чітко окреслює затоки, коси та прибережні ділянки, важливі для портової та митної діяльності. На карті підписані ключові міста й поселення: Таганрог – головний адміністративний, торговельний і портовий центр, Ростов і Нахічевань-на-Дону, а також Маріуполь. На карті позначені річка Дон із гирловою частиною, річка Міус р. Кальміус й дрібніші водотоки та балки. Карту опубліковано в Монографії: Дружинина Е.И. Южная Украина в 1800–1825 гг. М.: Наука, 1970. С. 176.
У Зведенні законів Російської імперії 1832 р. міститься опис територіального складу Таганрозького градоначальства – «Таганрог, Ростов, Нахичевань и Мариуполь, с принадлежащею к оным частью земель на правом береге Азовского моря».
1859 р. Маріуполь було виділено зі складу Таганрогського градоначальства. Управління містом Маріуполь і селищами маріупольських греків законодавець підпорядкував начальству Катеринославської губернії у складі Олександрівського повіту.
Нова спроба створення Маріупольського повіту в межах Катеринославської губернії, була, напевно, локальним кроком з удосконалення адміністративно-територіального устрою імперії задля втілення замислених реформаторами серії безпрецедентних за масштабами перетворень державного управління 1860 –1870 рр. «Одне із перших місць у їх ряду» посідало реформування поліції.
Поліція виконувала роль адміністративної скріпи держави. Первинною адміністративно-територіальною одиницею був поліцейський округ, повноваження якого поширювалися на територію повіту.
Маріупольське повітове поліцейське управління влаштовувалось на підставі зазначеного законодавчого акту, а також височайше затвердженої думки Державної ради від 27 лютого 1868 р. – Про нові штати Маріупольського повітового та Ростовських (на Дону) повітового та міського поліцейських управлінь. Таким чином, законодавець санкціонував створення, поміж іншим, Маріупольського повіту – нової адміністративно-територіальної одиниці у складі Катеринославської губернії.
Обов’язковим моментом набрання чинності законом було його оприлюднення і в місцевих губернських відомостях. Так, газета «Екатеринославские губернские ведомости» №20 від 18 травня 1868 р. опублікувала у розділі «Розпорядження уряду» не тільки текст повеління, а й штат першої Маріупольської повітової установи у вигляді таблиці. Юридичне значення акту обнародування закону полягає у тому, що з цього моменту стає обов’язковим набуття законом чинності.
Так, у зв’язку із запровадженням нового штату поліції законодавець назвав поліцейський округ Маріуполя (уперше у другій половині ХІХ ст.) Маріупольським повітом (уїздом). Засноване повітове поліцейське управління розпочало свою діяльність 27 червня 1868 р. Саме так було започатковано новий повіт. Територія повіту постала шляхом відділення Маріуполя і селищ маріупольських греків з належними землями від Олександрівського повіту.
Проте, повіт, починаючи з епохи ліберальних реформ, був не тільки поліцейським округом, влада якого безпосередньо підпорядкована губернатору і губернському правлінню. На порядку денному стояли нагальні завдання створення важливих для місцевого управління установ. Повіт не мислився без казначейства, присутствій з військової повинності та селянських справ, училищної ради. Ці заклади поступово були запроваджені у нашому краї протягом певного часу.
Протягом певного часу стабілізувалась територіальна повітова організація. Найсуттєвіша зміна в цьому плані відбулася 1873 р. – змінилися границі між Олександрівським і Маріупольським повітами за рахунок зменшення території першого та збільшенням останнього. Підставою для цього був закон від 26 грудня 1872 р.
Карта Маріупольського повіту Катеринославської губернії, 1916 рік
Маріупольський повіт Катеринославської губернії займав південно-східну частину губернії.
Адміністративний центр повіту – місто Маріуполь.
1920 року переданий до складу новоствореної Донецької губернії, де у січні–грудні 1920 був ліквідований з переходом до поділу на райони (був створений Маріупольський район), після чого поновлений.
7 березня 1923 ліквідований і на його території створено Маріупольську округу за переходом до устрою губернія-округа-район.
джерела:
- https://uk.wikipedia.org/wiki/Маріупольський_повіт
- Коробка В.М., Коробка Ю.В. Адміністративно-територіальний устрій українського Надазов’я наприкінці ХVIII – у 70-ті роки ХІХ ст. // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія: Збірник наукових праць. – 2015. – Вип. 13-14. – С. 90 – 99. – Режим доступу: https://repository.mu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/1446/1/admin-terytor_ustrii.pdf