07 жовтня 2015 року в обіг введено поштову марку №1464. Автор дизайну Володимир Таран.
КПД
ШПД Київ, 01001
ШПД Львів, 79000
Зворот
Реріх Микола Костянтинович
Живописець, археолог, мандрівник, громадський діяч. Навчався у Петербурзькій Академії мистецтв у А. Куїнджі з 1893 по 1897 рік. З 1916-о року Микола Костянтинович живе за кордоном, з 1936-о року – в Індії. Найвідоміші картини Реріха – “Гонець” (1897), “Заморські гості” (1901), “Будують місто” (1902), “Знамення” (1915), “Гуга Чохан” (1931), “Знаки Гесера” (1940), “Гімалаї. Нанда-Деві” (1941), “Пам`ятай” (1945).
Навчаючись у Петербурзьскій Академії, ставив за ескізами М. Микешина на українських вечорах “живі картини” з “Кобзаря” Тараса Шевченка. Відвідав Київ. У 1903–1906 роках за ескізами Реріха виконано дві мозаїки («Покрова») для церкви у с. Пархомівці на Київщині, 1910 мозаїки для Троїцького собору Почаївської лаври.
На квартирі батька Реріха у 1893-94-у роках засновувалось Товариство ім. Т. Г. Шевченка (тоді не дозволене). Виконував доручення мистецтвознавця М. Біляшівського, пов`язані з організацією шевченківської виаставки 1911-о року в Києві. За свідченням історика мистецтва С. Яремича, поезія Шевченка мала “величезне значення в естетичному розвитку Реріха”. Згадки про Шевченка є в щоденнику художника.
Відомо, що Реріх любив Україну. У юному віці перебував під впливом таких видатних українців свого часу як Тарас Шевченко, Микола Гоголь, Архип Куїнджі, Микола Костомаров, Данило Мордовцев, Михайло Микешин. Останній зауважує незвичайні художні здібності у Миколи, дає перші уроки малювання і переконує батька віддати хлопця в ту ж художню академію, у якій вчився і жив Тарас Шевченко, меморіальну майстерню якого утримував Микешин. У ній же Микешин давав і перші уроки Миколі. Там Реріх почув і побачив твори Шевченка. Вони його вразили назавжди. «Кобзар» став настільною книгою для Реріха. Він провезе її потім з собою по всьому світу і вперше ознайомить з «Кобзарем» Індію. Ось що розповів найстарший син Реріхів, Юрій, під час перебування у Києві в січні 1959 року:
„Кобзар“ належав до улюблених книжок батька і часто читався в сімейному колі Реріхів. Батько впродовж всього життя дуже любив Шевченка. Реріх багато подорожував і захоплювався Україною, її мовою і культурою. „Я не знаю таких співучих і музикальних народів, як український і прибалтійський“ — писав він на схилі життя.
Пакт Реріха, Знамено миру
…
Ще в 1903 році після подорожі стародавніми російськими монастирями М. К. Реріх висунув ідею в Товаристві архітекторів про об’єднання сил для охорони пам’яток старовини.
Почалась перша світова війна. Під бомбами й артилерійськими снарядами гинули безцінні пам’ятки архітектури та вмирали люди. Що можна було тоді зробити?
Червоний Хрест охороняв людей. Охороняв, правда, не завжди. Лють війни не зважала навіть на Червоний Хрест. Проте пам’ятки культури виявилися цілком беззахисними перед цією люттю. Було зруйновано стародавні собори Європи, горіли картини, статуї перетворювались на мармуровий пил. Гинуло те, без чого не могли існувати людська культура і людський дух. Війна знищувала матеріальну основу цього духу. Вона відкидала людство назад, перешкоджаючи його просуванню в майбутнє. Вона грабувала це майбутнє, намагаючись нічого не залишити прийдешнім поколінням.
…
Особливу роль в житті великого художника становила його широка громадська діяльність. Зокрема, з іменем М. К. Реріха пов’язаний один з найгуманніших рухів XX століття, пройнятий ідеєю миру між народами і відомий як Пакт Реріха, Знамено Миру. Девіз цього руху «Мир через Культуру» наголошував на необхідності міжнародного захисту як у воєнний, так і в мирний час освітніх і культурних установ, духовних скарбів людства, втілених у пам’ятках історії і культури. Протягом усього свого життя М. К. Реріх став на захист всього, що створене людським генієм і повинне бути збережене для майбутніх поколінь. Мислитель і художник настійно звертав увагу світової громадськості на те, що знищення надбань культури підриває основи, на яких зростає духовність.
Знамено миру – символ Пакту Реріха, першого в історії міжнародного договору про захист художніх і наукових закладів та історичних пам’яток (15 квітня 1935 року).
джерела:
- https://roerich-podillya.com/index.php?dep=1&dep_up=2&dep_cur=86
- https://drive.google.com/file/d/0B_6m-7QYfjrUNDJBMUI1Nm9PeXM/view?resourcekey=0-Ssa91hYi1NDOMvs_C-Ov7A [PDF]
- https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/rerih-mikola/?srsltid=AfmBOor28iYnySNqT5xo7Jwt-BmrpIK95JljOVOkM4DGJ9ba5pEkYXnH
- https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F%D0%BD%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
- https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BE_%D0%BC%D0%B8%D1%80%D1%83